День 26 квітня 1986 р. залишиться в пам'яті не лише  сучасного, але й далеких нащадків нашого народу.  Доля... Чомусь ставши для нас злою мачухою, послала ще одне нелюдське випробування – Чорнобиль. 26 років розділяють нас від тієї страшної трагедії, передостаннього десятиріччя ХХ століття. Наслідків якої, як не прикро, вистачить і на ціле ХХІ...Скільки зламаних доль? Сироти, що втратили батьків, ненароджені діти, хвороби, туга за рідним краєм, дотепер радіоактивний заказник. Все це Чорнобиль, який забрав 35 тисяч чоловік, в тому числі – тисячу дітей, 800 тисяч заражених хворобами, які пов’язані з наслідками аварії.  В зоні радіоактивного зараження проживають 2,5 млн. громадян. Одні зовсім не виїжджали, а багато повернулись у свої будинки, де зашкалюють дозиметри.  

 Кожного року в  пам'ять про ту трагедію зустрічаються учні нашої школи з чорнобильцями-ліквідаторами. Зустрічаються,  щоб дізнатися більше від очевидців тих подій та висловити слова вдячності за їх віддану працю.

 Напередодні  страшної дати  6-А, 7-Б та 9-А класи зустрічалися з ліквідаторами аварії на Чорнобильській АЕС: Семененком Віктором Володимировичем, Яременком Юрієм Васильовичем, Уховським Михайлом Давидовичем.  Всі вони працювали в зоні ЧАЕС після вибуху. Допомагали евакуйовувати населення, не допускали вивезення опромінених речей,  гасили випадкові осередки вогнища, займалися дезактивацією техніки. Дивлячись на сучасні фото міста Прип’ять важко було повірити в розповідь про квітуче, галасливе,  красиве місто.  Надовго запам’ятають цю зустріч школярі. Вони спілкуючись з очевидцями тих подій,  дивувались і захоплювались  їхній сміливості, рішучості, професіоналізму  та ще раз переконались, що не можна допустити  повторення цієї трагедії на українській землі.

Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії. Перед живими. Перед пам’яттю до часу померлих від радіаційного смерчу.